flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

БПД консультує "Право земельного сервітуту".

26 червня 2020, 15:41

Право земельного сервітуту

 

До Новоархангельського бюро правової допомоги надходять звернення клієнтів з питання щодо ненадання доступу до їх земельних ділянок, власниками земельних ділянок які межують з їхніми ділянками.

Консультує Михайло Філіпенко заступник начальника відділу «Новоархангельське бюро правової допомоги».

Згідно із частини 1 статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту – це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина 1 статті 100 Земельного кодексу України).

Тому при виникненні перешкод у доступі до земельної ділянки (наприклад проїзд техніки можливий лише через іншу земельну ділянку),  у першу чергу необхідно звернутися до власників сусідньої ділянки з пропозицією укладання договору сервітуту в добровільному порядку. Якщо власник земельної ділянки, що межує з Вашою, не надає згоду на встановлення сервітуту, а іншим способом забезпечити ваше право на доступ до земельної ділянки, неможливо, тоді згідно частини 1 статті 100 Земельного кодексу України Ви маєте можливість звернення до суду і встановлення земельного сервітуту шляхом судового рішення.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом про встановлення сервітуту, повинна довести своє порушене, заперечене чи невизнане право, підтвердити позовні вимоги належними доказами.

У разі задоволення судом Ваших позовних вимог, рішення суду про встановлення сервітут має бути виконано особою, щодо якої воно прийнято в обов’язковому порядку. Якщо особа добровільно відмовляється виконати рішення суду щодо встановлення земельного сервітуту, для виконання рішення суду у примусовому порядку Вам потрібно отримати в суді виконавчий лист і звернутися до відповідної державної виконавчої служби протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили.